Архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті про дипломатію Ватикану, Україну та Сирію

ArticleImages 65451 161214 1

Побувала Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО

Міжнародні відносини Ватикану мають власну неповторну історію дипломатії та впливу на перебіг подій. Особливий статус міні-держави, її унікальність нерідко дозволяє впливати у таких місцях і таким чином, що бувають недоступними для світських дипломатів. Колишній викладач античної вірменської літератури, а нині – Апостольський нунцій, Посол Ватикану в Україні Архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті поділився принципами Папської дипломатії на зустрічі зі студентами та гостями в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова у Києві, 13 грудня.

«Цар володарює, військо бореться, а Церква молиться за царя», – саме так раніше виглядав формат стосунків держави та церкви. Тепер, за словами архиєпископа, Святий Престол говорить навіть з тими державами, на які раніше дивився з пересторогою. Тому що на її меті – представництво інтересів більше мільярда вірних і вона має захищати свою самобутність.

Взаємне дипломатичне визнання Ватикан має зі 101 країною світу, до яких лише тиждень тому долучилась Мавританія. 7-8 країн мають посередню форму співпраці, де представник Церкви на місці має інші дипломатичні повноваження. 5-6 країн залишаються такими, які не мають посла у себе, і однією з подібних держав є Китай.

«Сила Папської дипломатії працює над основами і цінностями, – зауважив посол. – Головна її мета – це пропаганда захисту кожної людської особистості та моральних цінностей. Фундаментальна основа – це захист прав людини». Важливою є сама християнська основа, де Бог став людиною і зодягнув кожного у божественну природу; тобто сам Бог через Ісуса Христа очоловічується, що свідчить про тісний зв'язок кожного творіння з Творцем. «Тому хто переступає права людини – переступає права Бога; тому права людини є абсолютом і це фундамент Папської дипломатії», – додав він.

Не менш важливим є уточнення, що нерідко Церкви можуть виконувати й іншу роль – ставати майданчиком для сторін конфлікту, які не бачать інших підстав почати діалог. Церква у цій позиції є єдиним місцем, де подібна розмова можлива, якщо конфлікт зайшов у закут.

Церква залучається до допомоги постраждалим країнам, де одними з головних об’єктів підтримки стали Україна та Сирія. У випадку Сирії, Папа прийняв рішення, що Апостольський нунцій тієї країни став кардиналом, — єдиний випадок між нунціями — щоб підкреслити, що його позиція співпадає в повні з позицією Святого Престолу. Однією з причин такого рішення стало і те, що місцеві церкви загрузли у політичному конфлікті, стали заангажованими, і Ватикану довелось тримати дистанцію, аби не поринути у сам конфлікт.

24 квітня цього року, за розпорядженням Папи Франциска, усі католицькі парафії Європи збирали пожертви для постраждалих в Україні. Пізніше це вилилось у 7-8 зібраних мільйонів євро, де сам Папа особисто доклав ще 5 мільйонів. Зараз ці гроші будуть реалізовані через допомогу у проекті «Папа для України»,  куди вже подали більше 250 заявок українські громадські та релігійні організації. Місія не ставить обмежень за релігійними поглядами виконавців, натомість має на меті допомогти нужденним продуктами, медикаментами, водою тощо.

За словами Ґуджеротті, основними засадами, на яких діє дипломатія у країнах конфлікту є два принципи: територіальної цілісності та незмінності кордонів. Ситуацію у пострадянських країнах він бачить такою (після служіння у Грузії, Білорусі та Вірменії – прим. Авт.), де панує тотальне відчуття безсилля. Умовно він називає це явище «кризою Гайдара», де думка про володіння грошима є фундаментальною основою для визнання тебе людиною, що повністю суперечить соціалістичній доктрині. Таким шляхом народжується ілюзія, що заможна людина автоматично стає правовласником і може приймати за усіх рішення. Однак Україна все ж є однією з передових країн на просторі СНД, на думку посла, яка намагається вийти з цього замкненого кола мислення.

Однією з серйозних небезпек для України, яку вдалось оминути, є підкреслення релігійного характеру конфлікту. «Перша небезпека – це показати, що конфлікт на Донбасі виник на релігійному підґрунті, тому що це є брехня, – підкреслив дипломат. – Так, є певні труднощі між Церквами, але не вони породили цей конфлікт… Я не скажу, що Церкви не докладають зусиль, щоб іноді зробити ситуацію ще важчою, але є чимало людей, які намагаються йти до миру».

Другим вагомим аспектом є розподіл на легальні та нелегальні критерії того, що відбувається. Політичні або національні причини можуть називатись легальними тоді, коли вони такими дійсно є, а не змінювати критерії залежно від співрозмовника. Тільки за умов дотримання цих принципів можливий діалог та побудова довіри.

За словами нунція, Церкви можуть створити той самий нейтральний майданчик для діалогу, де буде місце для кожного: «Величезним кроком є вже той факт, що різні Церкви зустрічаються та починають говорити. Це основний елемент взагалі християнства як такого. Якщо ж Бог просить нас любити ворогів наших, він ще більше просить любові між нами. Я б сказав, що зараз в Україні цей процес лише зароджується, але ми вже закінчуємо дитячий садок».

 Взято з risu.org.ua

Додаткова інформація