facebook picture 5a3c060eccfa84.1675788915138831508396  

Фейсбук-спільнота

факультету 

   instagram  Інстаграм факультету     telegram  Студентський чат    
   

У зв’язку зі змінами в організаційній структурі університету та
відповідно до рішення Вченої ради університету від 03 вересня 2021 року
(протокол №1) оновлення відомостей на сайті не здійснюється!
Переглянути відомості про оновлені структурні підрозділи можна за посиланням:

iff.npu.edu.ua

   

andrushenkoФілософія – любов до мудрості, є специфічним видом духовно-практичного освоєння дійсності. Вона виникла на порозі становлення людської цивілізації й від давніх часів і до наших днів є стрижньовою основою духовної культури людини. Вивчення філософії є першоосновою становлення людського мислення та пізнання від часів Платонівської академії й до сучасних університетів всіх народів і культур світу.

Особливе значення вивчення філософії має для підготовки майбутніх педагогічних кадрів. І це зрозуміло. Щоб зрозуміти світ і передати це розуміння дитині, вчитель має бути не лише грамотною, освіченою, обізнаною людиною, але й мудрою. Він має побачити в суспільстві зародки майбутнього і спрямувати розвиток дитини до його сприйняття й продовження. Вчитель плекає високу духовність і мораль, естетичне ставлення до дійсності, уміння спілкуватись, любити батьків і Батьківщину, готовність виступити на їх захист. Філософія дає для цього теоретико-методологічне і аксіологічне підґрунтя. Виходячи з цих міркувань нами була переосмислена концепція підготовки майбутніх педагогічних кадрів у відповідь на потреби глобалізаційних процесів сучасного світу, а також практики українського державотворення в структурі педагогічного університету було створено Інститут філософської освіти і науки.

Нерозривність філософії та педагогіки, однозначно утверджує необхідність її вивчення в педагогічному університеті. Дехто, щоправда, намагається витіснити цей предмет з навчального процесу, пропонуючи натомість сурогатні варіанти філософствування. Останню позицію я розглядаю як хибну. Не тільки в педагогічному, але й в кожному класичному чи технічному університет, філософію потрібно читати в повному обсязі, без будь-яких модифікацій чи скорочень. Стосовно ж процесу формування вчителя, то філософія розглядається нами як основний предмет саме тому, що вона формує світоглядно-методологічні підвалини процесу навчання та виховання особистості, забезпечує їх органічний зв'язок з історією і сьогоденням, орієнтує на відповідний суспільний ідеал, забезпечує їх софійність.

Як відомо, протягом (усього періоду існування СРСР в закладах освіти вивчалась виключно марксистська філософія, що розглядалась як найвище досягнення суспільствознавчого освоєння дійсності, світоглядна й методологічна основа наукового пізнання як такого, всі інші напрями, течії, школи розглядались як ненаукові, буржуазні, ідеалістичні. Зосереджені в курсі „Критика буржуазної філософії" вони вивчались фрагментарно, поверхово, поспішно. результаті у студентів формувалось своєрідне „однодумство", вибудуване на законах, нормах, принципах марксистської доктрини. Зрозуміло, воно мало хибний і не тривалий характер розсипалось при першому ж зіткненні з дійсністю.

Як наука і світогляд, а ще більш точно – як особливий спосіб духовно-практичного освоєнні дійсності – є феноменом цілісним. Кожен її напрям, школа чи підхід має певний сенс у формуванні й усвідомленні загально філософської картини світу. Надання переваги одному з них, відсторонює нашу увагу від інших. А це неправильно, і не справедливо. Як цілісний феномен філософія відкриває свою істину тільки при цілісному її вивченні. Оскільки ж вивчати всі напрями і школи є справою неможливою, постає проблема вибору: яку філософію потрібно вивчати в університеті; кому з видатних філософів віддати перевагу; на чому, насамперед, необхідно зосереджувати увагу студентів?

Відразу ж зазначу: оглядове вивчення всього курсу й поглиблене освоєння того чи іншого філософського напряму в університеті постає як проблема вибору світогляду, методології, системи цінностей – тієї духовної платформи, на якій формується особистість. Останнє залежить від загальної суспільної установки на життя тих чи інших народів та їх культур - від „духу епохи", який сповідує відповідний локальний соціум. Суспільства релігійної духовної орієнтації перевагу віддадуть вивченню різноманітних філософсько-релігійних шкіл та напрямів. Тоталітарні режими оберуть вчення, що формують філософію вождизму, дійсної чи ілюзійної єдності та одностайності. Суспільства практичної орієнтації зосередяться на вивченні такого філософського напряму, як прагматизм чи технократизм. Народи, схильні до романтичного розуміння історичного процесу, скоріш за все оберуть „філософію життя" або екзистенціалізм.

Яку ж філософію мають вивчати студенти українських педагогічних університетів? Відповідь на це запитання є досить простою й одночасно глибоко утаємниченою саме тому, що українська локальна цивілізація є, з одного боку, цивілізаційним феноменом, з другого – національним. Вона є учасником світових процесів, органічно включена у плетиво світових геополітичних ліній і в цьому розумінні сповідує дух загальнолюдського розвитку. Разом з тим, вона зосереджується на власне національних пріоритетах – оселі, родині, праці, добробуту, культурі, розглядає їх у якості таких, що ідентифікують її самість як особливого угрупування людей в системі взаємодії світових народів і культур.

Характерним при цьому є те, що загальнолюдські цінності українство приймає як своє власні; свої ж особливі цінності воно піднімає до рівня загальнолюдських і щедро ділиться ними з іншими народами і культурами. Не протиставляє, не абсолютизує, а розглядає як особливе, корисне для себе і для інших. Відомо, що деякі історичні народи використовують власну унікальність як підставу й підґрунтя для домінування над іншими народами. Українці є людьми іншого духовного стрижня. Вони ніколи не зазіхали на чуже, бо свого завжди було вдосталь. Вони не „розшириш" власні землі, бо вони трудились на тих, які були одвічно даровані Богом. Вони ніколи не підкоряли інших, бо завжди сповідували ідею миру, справедливості, праці і добробуту. А це означає, що українська педагогіка базується на єдності світових (загальнолюдських) і національних пріоритетне - на світовій і національній філософії їх єдності й взаємозв'язку, що й має вивчатись в українських університетах.

Основною платформою української філософської думки, яку треба передати майбутнім педагогам, є європейська філософська традиція тому що:

перше, в основі цієї єдності лежить проблеми людини в її соціальній організації як основної проблеми філософії. Європейська філософія довела, що проблема людини є головною філософії загалом. Не співвідношення мислення і буття, не проблема методу, не герменевтика, а саме проблема людини є тим головним таїнством, проникнення в яке складало сенс і смисл філософствування як такого. В контексті загальної історії філософського розвитку це може бути оцінено як потужний крок філософії на зустріч людині. Її становленню та розвитку, а отже – педагогіці;

друге, не менш вагомим надбанням європейської філософії є утвердження методологічного плюралізму як основи основ філософського осягнення світу. Філософія XX століття довела, що універсального, всезагального методу філософського пізнання немає. Індукція Ф. Бекона і дедукція Р. Декарта, діалектика Г. Гегеля і К. Маркса, інтуїція А. Бергсона, герменевтика Г. Гадамера, та ін. мають свої межі застосування. Кожен з них має переваги над іншим у "своєму полі", а філософія лише тоді досягає повноти (й глибини) осягнення свого предмету, якщо вона майстерно користується всіма методами в їх взаємодії Я та взаємній доповненості. У філософії має домінувати методологічний плюралізм, який дозволяє охопити таїнство матеріального, соціокультурного і духовного буття світу і людини в їх цілісності, взаємодії й у взаємній залежності;

третє, європейська філософія є утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей, забезпечення на їх основі творчого діалогу культур, осягнення й розв'язання глобальних проблем сучасності, опрацювання механізмів збереження миру й цивілізації як такої. Класові, національні, групові інтереси і цінності аж ніяк не зникають з поля людських взаємин і пристрастей. Вони об'єднують або роз'єднують людей, зіштовхують їх у протиборстві. Однак – і це факт – коли мова заходить про виживання людства як цивілізації, вони відступають на задній план. Людство віддає перевагу вічним цінностям. Дотримуючись їх як загальних принципів розумної організації життєдіяльності, людство збільшує ноосферний потенціал цивілізації, її життєздатність як унікального неповторного явища універсаму.

Характерно, що найголовнішою цінністю в розмаїтій системі поглядів видатних представників світової філософії є людина. Такою ж за якістю вона є і в українській національній філософії. Тому на запитання „яку ж філософію треба вивчати в університетах", я можу дати однозначну відповідь – світову й національну у їх взаємозв'язку та взаємодії в обґрунтуванні вічних цінностей цивілізації, головною серед яких є її величність ЛЮДИНА.

Саме на таких засадах десять років тому було сформовано модель філософської освіти в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова. Фактично ця дія стала відродженням глибинної традиції університету Св. Володимира, де педагогічна освіта визрівала в лоні світової і вітчизняної філософської традиції.

З повагою,
ректор Національного педагогічного університету
імені М.П. Драгоманова імені М.П. Драгоманова,
член-кореспондент НАН України,
дійсний член НАПН України,
доктор філософських наук, професор
В.П. Андрущенко
   
© NPUROUNDER